Виставкове безглуздя

Виставкове безглуздя

Володимир СИРОТЕНКО, sirotenko@polynet.lviv.ua

Ще донедавна кожні відві-дини агровиставок були для мене, неначе свято знайомств з новими досягненнями, людьми, можливість побачити і помацати новітнє обладнання, почути про останні розробки.

Я фахівець із сільгосппереробки, автор-розробник комплексних безвідходних технологій. Займаюсь цим майже все свідоме життя, отже, добре ознайомлений зі станом вітчизняної харчової промисловості. Остання корінна реконструкція підприємств цієї галузі проводилася на початку 70-х. Термін надійності нашого устаткування хоч і був на порядок вище західного, але по паспорту це 25, а не 30 років. Воно давно вже морально і фізично застаріло, і його потрібно замінювати. Для того щоб харчовики змогли побачити, оцінити і вибрати потрібне устаткування, і призначені такі виставки, як «Продекспо». Я і в радянські, і в нинішні часи ніколи не пропускав можливість потрапити на них. Разів 10 був на ВДНГ.Свою продукцію — шинкові консерви прискореного виробництва — представляв на ВДНГ у 1978 р. Прагнув відвідувути виставки в Чубинському, а про «Продекспо» у Львові і говорити нічого.

Я не розхвалюватиму нинішню ВДНГ.Це в ті часи, в тому житті вона була центром передових технологій, новітнього устаткування і сучасних досягнень. Тепер це комерційний центр, де більше торгують, ніж демонструють досягнення. Був я там в 2001 р. Бачив виставлене харчове устаткування. На 70% імпортне. Представлені зразки вітчизняного устаткування були не найкращі в СНД. Адже експонують сьогодні не тих, хто кращий, а тих, хто може витрачатися на виставки...

Про нинішнє «Продекспо» у Львові дізнався випадково — в програмі львівського телебачення якийсь кандидат в депутати піарив себе на ній перед камерою. Походжав біля стендів підприємств Львівщини, розповідаючи про успіхи в розвитку машинобудування. Правда, здивувало, чому він сам походжає, а відвідувачів не показують.

На це «чому» одержав відповідь, коли сам насилу потрапив на виставку, адже в жодній газеті не було написано, де вона проводиться. Заходжу. Зразу біля входу зустрічаю свого колишнього шефа — нинішнього завкафедри товарознавства продовольчих товарів Комерційної академії професора Сірохмана. Ходимо біля стендів разом, обговорюємо побачене, порівнюємо з попередніми виставками, адже й він не пропустив жодної. Його цікавлять продовольчі товари, мене — устаткування для їх виробництва. Але створюється враження, що ми удвох і складаємо єдину групу відвідувачів. Між стендами, наче тіні, переміщуються тихі відвідувачі-одинаки. Тих, хто приглядається, мацає, оцінює, обговорює, не видно. Лише біля стенда, де демонструють устаткування для кафе і ресторанів, натовп. Підходимо — виявляється, тут готують другі блюда і дають дегустувати. Єдиними, хто не став у чергу за дармовою їжею, виявилися ми з професором.

Пішли далі. Я зрадів, що нарешті побачив холодильне обладнання, яке виготовляють не в Черкасах або Харкові, а в Стрию, що за пакувальним устаткуванням тепер не потрібно їхати до Києва (1). Ще було з десяток стендів наших, львівських, і сусідніх, тернопільських підприємств. Був навіть такий, що зафіксував ностальгію тернопільчан за СРСР (2).

Та ось біля стендів майже нікого. Лише менеджери нудьгують з Виставкому. Ми ж шукаємо зразки продукції виробників обладнання для заготівлі й первинної обробки молока і забою худоби, щоб порівняти їх з позаминулорічними. Це ж тільки наш соціаліст — міністр АПК Баранівській думає, що і молочні продукти у нас хороші, і м'ясо, а ось підла Росія веде проти України торгову війну.

Я буваю в селах не наїздами в броньованому лімузині з охороною. Знаю, що в даний час якісних молочних продуктів у нас не може бути! Ще 10 років тому знищено могутнього сільгоспвиробника — колгоспи та радгоспи, і тепер 80% молока виробляється в приватному секторі. Платять бабусям за нього копійки, в той час як на базарі воно коштує в 2—3 рази дорожче. Знають про це бабусі, тож хімічать, щоб помститися, доливаючи до того молока чого тільки можуть. Потім його зливають в загальний бідон, а перевіряють лише на молокозаводі. А що вже там зробиш? Що прийняв, те й потрібно переробляти. Підвищена забрудненість і кислотність? Даємо жорсткіший режим пастеризації. Миттєво білки коагулюють на пластинах або трубах пастеризатора, а покупець потім дивується, чому в молока з пакета пригорілий присмак. Якісний сир з такої сировини теж не одержиш. Додаємо добавки-корегулятори. Часто імпортні, про вплив яких на здоров'я не маємо уявлення. Тож російська влада, яка перейшла на європейські стандарти по молочним та м'ясопродуктам, а не Баранівський, права в цьому питанні. І навіщо базікати про вступ у СОТ чи ЄС, коли продукція нашого АПК не відповідає їхнім стандартам? Міністерство повинно сприяти впровадженню на селі новітніх технологій. У нас же досі використовується технологія прийому молока, розрахована на великого товарного виробника — колгоспи і радгоспи. А сировину закуповують тепер у приватника, причому це не крупні агрофірми, а на 80% однодворці з їх подвірною здачею молока...

Як не дивно, але саме в Україні на початку 60-х була розроблена технологія подвірного приймання молока. Для впровадження її карлівський «Мехмашзавод» (Полтавська область) освоїв випуск молоковозів-очисників-охолоджувачів, обладнаних міні-експрес-лабораторією. Очисники-охолоджувачі випускав Брацлавській машзавод (Вінницька область), а експрес-лабораторії в 80—90-ті — Сосновський радіозавод (Львівська область). Але потім почалась боротьба з приватним сектором, і ліцензію на випуск цих універсальних молоковозів подарували полякам. На всіх минулих виставках краківська фірма «Альма-біс» демонструвала їх. Саме вони розраховані на прийом молока від приватників. Якість його визначається в посуді будь-якої місткості, починаючи від 200 мл. Прилади (крім вмісту жиру і білку) визначають і забрудненість, і кислотність, і наявність води тощо. Зразу можна відмовитися від несумлінних здавальників. Поляки додали ще й міні-комп'ютер, який за показниками жиру та білку, а також об'єму визначає вартість прийнятого молока (3)...

«Забули» запросити їх на цю виставку, як і німецькі фірми, що випускають модульні мобільні забійні пункти. До речі, скопіювали вони їх конструкції з наших мобільних забійних пунктів, які з 1948 р. виробляв Полтавамашзавод і які працюють вже понад півстоліття. Адже якісне м'ясо одержиш лише за умови належного забою худоби, із застосуванням знекровлення тільки у вертикальному положенні і обов'язкового механічного знімання шкур. Для цих цілей Полтавамашзавод і випускав пересувні забійні пункти МПП-40. Вони виїжджали в будь-яку місцевість, від сибірської тайги до джунглів в'єтнамських гір. Укомплектовані МПП-40 автономною дизель-електростанцією і устаткуванням для забою, вертикального знекровлення, механічного знімання шкур (з подальшим мокрим посолом), нутровки, розпилу на напівтуші і охолодження або заморожування м'яса. На жаль, останній раз МПП-40 я бачив на ВДНГ та на складах нашого ПрикВО у 1996 р., коли їх розпродавали за ціною металобрухту. Після розпаду СРСР виробництво їх припинили.

Дивна позиція у міністра від СПУ.За радянської влади якість заготовлюваної продукції гарантувалася колгоспами і радгоспами. Ідеологія Соцпартії — максимальна підтримка і пропаганда колективної, народної форм власності і радгоспів. Вже 10 років, як Кучма розігнав колгоспи і радгоспи, а Соцпартія палець об палець не вдарить, щоб повернути людям право на ту форму власності, яку виберуть вони самі, а не пани, що розграбували їх добро! Якщо ви відмовилися від своєї ідеології, визнали приватну власність, то хай ваш міністр забезпечить впровадження технологій прийому сільгоспсировини від дрібних виробників. Хай не закриває очі на олігопсонію і олігополію, коли посередники скуповують молоко за безцінь, а потім продають молочні продукти по такій ціні, що їх здатні закупляти лише росіяни з їх високою платоспроможністю. А міністр замість цього звинувачує Росію, яка хоче платити гроші за якісний товар. До речі, ви пам'ятаєте, як Баранівський пояснював чергове підвищення цін на продовольчі товари з тваринної сировини тим, що у нас за часів попередніх урядів вирізали худобу? У нормальній, цивілізованій країні обмеження експорту знизило б ціни на внутрішньому ринку. Саме за це зобов'язаний ратувати міністр-соціаліст. Він же волає про невдячну Росію і готовий на все, аби відновили експорт. Чиї інтереси він захищає? Невже росіяни і далі купуватимуть у нас спреди, які ми називаємо «маслом»? Я в 1975-му розробив таке «ерзац-масло», так мене тоді ледь з аспірантури не вигнали за намір в промислових масштабах сфальсифікувати виробництво цього продукту. Зараз у нас це поставлено на державному рівні. Спробуйте в магазинах купити не спред (ерзац), а справжнє масло! А коли ви останній раз куштували справжню ковбасу?

Крупні м'ясокомбінати, приватизовані колективами, проїли величезні кошти, отримані від пограбування колгоспів-здавальників. Не витратили ні копійки на реорганізацію системи прийому худоби (заміна крупних здавальників дрібними і над-дрібними) і тихо збанкрутіли. Їх устаткування перейшло до сотен дрібних напівлегальних фірм. Заготовляють вони тваринницьку сировину як завгодно, чим завгодно і де завгодно. Вади м'яса «виправляють» всілякими добавками. Високі і надвисокі виходи також забезпечують не за рахунок дотримання технології, а за рахунок вологоутримуючих імпортних домішок. Як і коли їх потрібно застосовувати, вони і самі не знають. Ось і розповзається така ковбаса на сковороді. А ти платиш за неї раз в десять більше, ніж в радянські часи за відмінний продукт! Та не Росія веде торгову війну з нами. Це наші переробники-шахраї ведуть торгову війну з власним народом!

Переходимо до стендів, які цікавлять професора. Найбільший — стенд кіровоградського меду (4). Представники пропонують покуштувати золотисту розкіш. Ми тікаємо, не дослухавши байки про абсолютну екологічну чистоту меду. У радянські часи вивчали економічну географію і пам'ятаємо, де були найбільші в СРСР родовища урану. Проходимо повз стенд знаменитого «Еколану», який донедавна належав розстріляному екс-губернатору Сенчуку. Він зробив прорив за рахунок того, що самі вирощували сільгоспсировину, самі її переробляли і самі ж продавали. Повністю завершене виробництво, що скоротило, а отже, і здешевило шлях продукту від поля до покупця. Тільки сумно було дивитися на красуню, що нудьгує над виставленою смакотою (5). Жодного відвідувача, жодного покупця. Все це є в «еколанівських» магазинах і коштує там на 10% дорожче. Про виставку-продаж ніхто не знає, та й вартість квитка компенсує різницю в ціні...

Ми були приємно вражені величезним асортиментом хлібобулочних виробів в нашій «Хлібній хаті», неповторним ароматом свіжого хліба. Не втрималися і випили-таки по склянці чаю з смачною здобою. Правда, професор пробурчав, що яєць в ній явно заощадили. Та в нашому віці і калорії зайві не потрібні, і «пташиний грип» на слуху, так що пробачимо цю маленьку погрішність. Зате нас розлютило убозтво непривабливих хлібобулочних виробів, які демонструвала поряд польська фірма. Напевно, думають, що у нас тотальний дефіцит і ми купимо будь-який непотріб...

А потім ми натрапили на стенди знаменитих стрийських ковбас «від Романа» (6). Сірохман гордо заявив, що це його колишній студент, який ніяких домішок в продукт не додає. Продегустували по шматочку. Смакота! Дійсно, «Любительська» виготовлена з яловичини вищого ґатунку, нежирної свинини і білосніжного шпигу. Ніяких вологоутримуючих і соєвих домішок, якими нас щедро пригощають інші виробники! Тільки я в часи, коли працював у Держстандарті, забракував би всі ці ковбаси — вологість навіть на вигляд на 2—3% вища за норму. Але хто нині ті норми пам'ятає! На будь-якій ковбасні навіть рецептуру, що є невід'ємним додатком до стандарту, відносять до «комерційної таємниці»! А ви читали де-небудь, щоб в Україні Держстандарт перевірив будь-якого приватного виробника продтоварів? Я в жодній газеті не читав...

Повертався я додому і з сумом думав про те, що будь-яка хороша ідея поступово сходить нанівець, як ідея демонстрації передових технологій і устаткування на виставках. Різко і невпинно дорожчає пальне, а це звужує сировинні зони заводів. Чим менша сировинна зона, тим менше повинне бути і переробне підприємство. Ідеал — переробка за місцем виробництва. Замість великих заводів доведеться будувати тисячі малих підприємств. Для них потрібно в сотні разів більше устаткування, ніж для збанкрутілих гігантів. На мою електронну адресу поступають сотні пропозицій від іноземних фірм, а від вітчизняних — 2—3, хоч виробляють у нас харчове обладнання 319 заводів. Ми вже давно не віримо написаному. А як визначити, що тобі пропонують? Як побачити устаткування в дії? Як дізнатись, хто робить надійне сучасне обладнання, а хто — придатне лише на металобрухт? Саме для цього колись створювалися виставки, щоб ти міг подивитися, помацати, прицінитися і вибрати. На цій же виставці експонатів було мало, а відвідувачів ще менше.

Я був на багатьох підприємствах. Стенди з їх обладнанням є лише у 1 з 20! Ось і купують наші виробники зарубіжний секонд-хенд. У них і реклама агресивна, і задіяні всі важелі зацікавленості аж до фінансування ваших поїздок до них для закупівлі. А що у нас? Ми ж після виходу нового закону про рекламу навіть не можемо пропагувати ті виставки! Нині «Галекспо» зобов'язаний заплатити аванс газеті. Тільки після цього журналіст зробить репортаж, який вважається рекламою. А в кошторисі «Галекспо» цього не передбачено. Ось і дізнався я про виставку тільки тому, що якийсь кандидат в депутати захотів собі зробити рекламу...

Витрати на виставку окупаються і приносять величезну користь тільки тоді, коли вона організовується для справи. Тому і стала нинішня «Прод-експо» провальною, що проводилась не для діла, а для галочки.

Чи розуміє міністр Баранівський, що своєю політикою, вірніше, відсутністю сталої політики, ідеології і довготривалої програми з розвитку АПК, він підставляє і СПУ, і весь лівий табір?