Вторник, 29.11.2022, 01:51
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта
Категории каталога
статьи по агротематике [9]
В эту категорию войдут ичходные материалы(без сокращения) уже опубликованных статей по агротематике
консультации по агротематике [5]
В эту категорию войдут мои ответы по вопросам аграриев
исторические эссэ [14]
Сюда войдут исходные материалы опубликованных статей по истории Украины Х1Х века
публицистика [34]
Сюда войдут статьи о моих взглядах на современную Украину
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 94
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Сиротенко(Вербицкий)
Главная » Статьи » мои статьи » статьи по агротематике

просёлочня дорожка фермерства

Путівця у невідомість

            У Тому Життя, в Тій Країні я був провідним фахівцем у галузі безвідходної сільгосппереробки. Впроваджуючи свої винаходи та розробки, ставлячи свої безвідходні комплекси, об'їздив-облітав весь Союз від Калінінграду до Петропавловськ-Камчатського.Знав, чим дихає село в регіонах моєї Великої Батьківщини.
Немає вже тієї моєї Країни дитинства. Розірвали її на хутірські держави. Та і я вже десять років на пенсії. Відірваний від життя села, й уявлення про нього маю тільки завдяки друзям фермерам. Та тих друзів-фермерів залишилося тільки двоє.76-річний селекціонер-ягідник к.с.н. Євген Галатович і http://i021.radikal.ru/1209/7b/97decb0c8f8b.jpg   55 річний Ярослав Тимчишин, який спеціалізується на коренеплодах - картоплі, буряках та моркві. Зі Славою я познайомився чверть століття тому, коли він працював головним механіком югославського м'ясопереробного модуля у Володимир - Волинському районі, а я там впроваджував свої нові види ковбас та вудженостей. Мене захоплювало, як він, хлопчина з багатодітної сім'ї глухого села, який не отримав ні вищої, ні средньотехнічної освіти, обертався з найскладнішою японської електронікою, що управляє югославським обладнанням. Не міг повірити, що так навчився він поводитися з технікою під час строкової служби в ракетних військах. З Євгеном Галатович я познайомився в перебудовні часи, коли стало відроджуватися фермерство. Він тоді керував Пустомитівською асоціацією фермерів, а я приїхав до нього вивчити питання можливості впровадження моїх розробок, якщо не в окремо взятому фермерському господарстві, то в підприємстві, створеному асоціацією. У Галатовича тоді був величезний плодорозсадник в селі Оброшино при НДІ землеробства. У тому плодорозсаднику було близько сотні різних культур, починаючи від винограду і кінчаючи десятками сортів чорної, червоної, жовтої і золотистої смородини. Для посадки та пересадки культур і догляду за ними він наймав кілька десятків селян-сусідів. До цих пір пам'ятаю той його солодкий виноград http://s018.radikal.ru/i527/1209/f2/b10b7e1aeb61.jpg  з ароматом троянд і мускату ...
            На жаль, перебудову змінило ГКЧП, після якого нас викинуло, як човен, в море Незалежності. Човен без керма і без вітрил. Почався нестримний дерибан і прихватизація державних об'єктів. Галатович, фанатичний прихильник приватної власності на землю, вирішив, що, нарешті, здійсниться його мрія і він заживе заможно на своїй, власній землі. Не тут-то було. Пільгові кредити в ющенківському держбанку Україна йшли, причому безповоротно, тільки потрібним людям. Галатович  взяв звичайний кредит, щоб оплатити роботи в плодорозсаднику і на закупівлю саджанців в Білоруському та молдовською НДІ садівництва та у знайомого фермера-ягідника в сусідній Польщі. Дали річний кредит у доларах під одні відсотки, а потім долар підскочив, ще й відсотки збільшилися. Він розраховував за все розплатитися, адже його саджанці дуже добре реалізовувалися. Але тут підрізала податкова. Фермери могли заплатити не відразу, а тільки коли, реалізувавши свою продукцію, отримували гроші. А це не один місяць. Податківці ж зажадали виплати податків відразу ж після відвантаження продукції. Рахунок його заарештували, а тут, як раз, прийшов термін повернення кредиту.  Банкіри з податківцями відібрали у нього не тільки плодорозсадник, але і легковик і вантажівку, квартиру його і квартиру дружини. Зробили його  бомжем, кочуючим зі своїми саджанцями по Львівщині ...
            У Слави на початку Незалежності теж справи пішли непогано. Зайняв у родичів гроші і викупив будиночок на хуторі. З металобрухту зібрав трактор і картоплесаджалку.
З моєю допомогою вициганив у мого приятеля, зав.кафедри овочівництва Львівського сільгоспінституту Івана Тимошенко (я туди перейшов працювати) пару мішків насіннєвої картоплі сорту Дублянський. Весь отриманий врожай пустив на насіння. Через 2 роки з тих двох мішків вийшло 2 тонни картоплі! Посадив він ті 2 тонни на гектарі землі і ... зібрав 80 тонн. Я, природно, не повірив. Адже Тимошенко обіцяв врожайність 400-450 цн з гектара. А тут аж 800! Але Славік прикотив до мене у Львів з проханням допомогти реалізувати ту картоплю, бо крохмальний завод, на який він розраховував, збанкрутував. У мене тоді був приятель Станіслав Герасимчук - директор Західно-української товарно-торгової біржі. Ось і звів я Славу з ним. Ця біржа ніколи ще картоплею не займалася, то взялиу нього за мінімальними цінами, вдвічі нижчими від ринкових. Але і цього виявилося достатнім, щоб Слава докупив техніки та вантажний бусик для перевезення свого товару. На жаль, через рік на Станіслава наїхала прокуратура. Ще через рік я втратив з ним зв'язок, а в приміщенні його Біржі (там колись був Львівський міськком партії) затишно розташувалася та сама обласна прокуратура…
            Потім мене затягнуло в політику, бо мої розробки виявилися вже нікому не потрібними. Зв'язок і зі Славою майже обірвалася, а з Галатовичем я зустрічався раз на два роки. Зазвичай, він дзвонив мені і просив приїхати, коли хотів похвалитися новим сортом або новою технологією вирощування саджанців. Про його успіхи і наступних за ними знищеннях його плодорозсадників я вже писав не раз, тому не буду повторюватися.
            У минулому році Галатович перебрався в чергове село, посадив там саджанці. Вірніше вже не саджанці - садить він тепер після переїздів тільки живці, кореневі відростки і відвідки. Викопувати і забирати з собою кущики в нього просто вже немає можливості. Після того, як суд виселив його з орендованої садиби, а плодорозсадник був вирубаний новим господарем на шашлики, він захворів на рак. За безкоштовну операцію попросили величезні гроші і він змушений був зайнятися самолікуванням: п'є настоянки чистотілу, з'їдає вранці по стаканчику своїх чудових Гуммі, що підвищують імунітет (побічний ефект, як у Віагри), п'є сік ожини й бузини, які став селекціонувати. Вивів свій власний сорт безшипової ремонтантної ожини, що дає загальний врожай на другий рік після посадки в районі 30 - 40 тонн з гектара і великоплідної бузини з такою ж врожайністю. За його дзвінком я знову в цьому році приїхав до нього. Сфотографував ту http://s019.radikal.ru/i615/1207/9b/9d0d5bb901bb.jpg   ремонтантну ожину, а заодно і кущі нових сортів смородини, що дають товарний урожай вже через 8-9 місяців після посадки живців. Адже у тих живців під листком не одна, а 3-4 плодових бруньки! http://s011.radikal.ru/i316/1209/de/1cc23d1eb399.jpg

             Тут якраз подзвонив Слава. Його знайомому підприємцеві з Києва потрібна ожина. Він пропонує Славі зайнятися її вирощуванням. Тільки попереджає - він вже зв'язувався з одним фермером. Той привіз саджанці ожини з Польщі. Посадив їх. У травні вони зацвіли. З'явилися зелені ягоди. Та на цьому все й скінчилося. Всі ягоди засохли недозрівши. Слава спочатку категорично відмовився. Він спеціалізується на овочах. Для сівозміни сіє і інші культури. Але садівництвом він ніколи не займався. Робити те, що не вмієш - не його принцип! Але потім подивився в Інтернеті, що ожиною в Україні ніхто не займається, а американці збирають урожай в 30-40 тн з гектара. Згадав про Галатовича. Він давно вже хотів з ним співпрацювати, але ж в ринкових умовах потрібно вирощувати тільки те, що можна реалізувати, а після прихватизації харчових підприємств реалізувати ягідну продукцію стало нереально. А тут як раз є гарантована реалізація ожини. Зідзвонився він зі мною і Галатовичем. Вирішили зустрітися і обговорити питання співпраці. Слава вже від монопольної культури - картоплі, перейшов до вирощування та буряка, і моркви та капусти. Загалом повного борщового набору. Зараз він приступає до копання картоплі. Площа під нього в минулому році (тоді пропозиція набагато перевищила попит) виділив невелику, так що розраховує зібрати в межах 40 тон. Ось на виручені від цієї картоплі гроші він і може розраховувати, бо на інші овочі уклав договір поставки з  місцевою військовою частиною, а ті гроші на оплату отримують, як Міністр покладе. За принципом обіцяного три роки чекають…
            По дорозі до Галатович ми заїхали на сусідній оптовий ринок «Шувар», де Слава розраховував реалізувати свою картоплю. Стоять там з картоплею кілька десятків машин. Оптова ціна від 1 грн. до 1.50 за 1 кг. Слава запитує у того, хто продає по 1.50. - Скільки він вже продає. Той каже, сьогодні приїхав. Запитує у того, хто продає по гривні. Скільки продає. Той каже - вже 4 дні стою. За цей час за місце заплатив стільки, що скоро вже за цю картопля не мені будуть платити, а я! У той же самий час на всіх звичайних ринках картоплю продають по 2,5 - 3,0 грн / кг. Але ж продають по одному два мішки за день!
            З паршивим настроєм ми приїхали до Галатовича. Подивився-помилувався Слава на плодорозсадник. Почухав голову. Галатович гарантує, що якщо укладуть договір на створення спільного підприємства, він гарантує Славі, що на наступний рік виростить на його ділянці в гектар 40 тонн ягід. Але ту ділянку у Слави він повинен вибрати сам. Повинен керувати посадкою і Слава суворо повинен дотримуватися його технології догляду за саджанцями. Слава, природно, радо погодився. А далі пішла розмова про гроші. Галатович повинен отримати ліцензію та сертифікат на свої сорти ягідних культур. За кожну культуру з нього запросили по 100 000грн (це ще дешево, в Польщі це ж коштує в мільйон Євро). Ось він і хоче, щоб внеском Слави в спільному підприємстві були ці 100 000 за ліцензію і сертифікат на ту ожину. При цьому Слава повинен сплатити аванс, який дозволить Галатовичу розпочати роботи з оформленням документації. Ось тут Слава і почав чесати голову. Гроші в цьому році на той аванс він може отримати тільки від реалізації картоплі. А де її реалізувати. Оптовий ринок Шувар дуже вигідний для покупця. Та й продавцю, якщо мала конкуренція, вигідний. Але по картоплі пропозиція перевищує попит. Не вигідно йому реалізовувати свою картоплю на Шуварі, адже можна замість прибутку одержати збиток.
            У тій ситуації, в якій опинилися мої друзі-фермери, як у краплі води, відбивається життя наших селян. З величезними труднощами вони ще вирощують урожай. Те, що можуть спожити самі - споживають. А що робити з рештою?
При тих, знищених цією владою, колгоспах та радгоспах, Держава доводило до них плани виробництва і вони ніколи не мали проблем з реалізацією своєї продукції. Звичайно, нормальні врожаї були тільки там, де керували справжні господарі, а таких було небагато. Але і цих небагатьох вистачало для того, щоб наше село годувало не тільки Союз, але і країни -сателіти! А що стало тепер? Замість експорту ми імпортуємо сільськогосподарську продукцію. Черговий уряд хвалиться черговими перемогами в реформуванні села. Але ось врожайності культур і розміру зібраного врожаю - не знає. Тільки базікає. Адже всі статистичні дані беруться за повідомленнями нових господарів землі. А навіщо тим повідомляти правду, якщо їм вигідніше маніпулювати даними?
З самого початку Незалежності ми волаємо про необхідність аграрних бірж, де аграрій міг би купувати за подібною ціною насіння, добрива, засоби обробки. Де міг би продавати свою продукцію. Більше 20 років волаємо, а де ці біржі? Де взагалі інформація про ринок купівлі-розпродажу? Ось в Росії є Головний фермерський портал з мільйоном відвідувачів. А хіба у величезній Росії всього мільйон людей займається сільським господарством? Так в Росії хоч такий портал є. А що є у нас? Пара аграрних порталчиків-одноденок і все!
Я можу назвати імена всіх Президентів Росії, Білорусії, Казахстану. Але убийте мене, не пам'ятаю, який вар
’ят був після Кучми. Та й про нинішнього президента, який прославилося золотими унітазами та багатомільйонними посадковими майданчиками для своїх гвинтокрилыв, нічого не знаю. Змінюються президенти, змінюються їхні уряди, проголошуються чергові реформи, а стан справ на селі все гірше і гірше.
            Великих виробників   -  колгоспи і радгоспи - знищили. Замість них - пани-латифундисти, вичавлюють із землі останні соки. Не мають поняття про сівозміни, про кращих вітчизняних сортах сільськогосподарських культур. Адже для них головне - виручити гроші і перекачати їх в офшори.
            Чорт з ними, нашими панами і нашими правителями. Вони в виборчу компанію вкладають величезні гроші, які і повинні повернути під час свого правління. Так було і буде при повній незалежності влади від народу. Але ж земля гине! На який біс нам Влада, Держава, в кінці кінців, які гублять власну землю!Чому я повинен терпіти агентів впливу, які розробляють та впроваджують реформи, шкодять землі моєї батьківщини. Що це за безглуздий закон про інформацію, який не дає можливості селянину ні дізнатися, де йому можна купити за подібною ціною потрібне для вирощування врожаю і де можна продати той зібраний врожай?
Я кожен раз ходжу на вибори. Кожного разу голосую проти існуючої на той момент влади. Після виборів приходять нові особи, нова влада. А становище не змінюється. Кожна нова влада ще підлі та гірше попередньої. Як в знаменитій легенді «Убити дракона». Який убив дракона герой сам перетворюється на дракона!
Де вихід. Адже без нього немає у нашої країни Майбутнього!

К.т.н.Владімір Сиротенко (Вербицький)
Правнук автора «Ще не вмерли ...»

Категория: статьи по агротематике | Добавил: sirotenko (21.09.2012) | Автор: Сиротенко Владимир Васильевич
Просмотров: 1604 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2022