Вторник, 19.03.2024, 14:35
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта
Категории каталога
статьи по агротематике [9]
В эту категорию войдут ичходные материалы(без сокращения) уже опубликованных статей по агротематике
консультации по агротематике [5]
В эту категорию войдут мои ответы по вопросам аграриев
исторические эссэ [14]
Сюда войдут исходные материалы опубликованных статей по истории Украины Х1Х века
публицистика [34]
Сюда войдут статьи о моих взглядах на современную Украину
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 94
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Сиротенко(Вербицкий)
Главная » Статьи » мои статьи » статьи по агротематике

чи буде завтра україна
http://news2000.org.ua/print?a=/paper/23607

Держава

Чи буде завтра Україна


Володимир СИРОТЕНКО (Вербицький),к. т. н., праправнук

першого фермера України Пантелеймона Куліша, Львів, sirotenko@polynet.lviv.ua


Цьогорічні травневі свята для мене видались особливо невдалими. По-перше, планував поїхати в село на Вінниччині, щоб запустити там хлібопекарню, основне обладнання для якої завіз із Росії ще позаминулого року. Та зірвались усі плани — немає в господарстві коштів на те, щоб докупити залишок обладнання, ціна якого з 10000 грн. підскочила до 34000. Мені ж заборгували зарплатню за весь 2002 рік, тож залишився у Львові. Та й удома ті свята були не в радість.

Коли Юля приїхала до нас на День Львова, запитав її, чи створила вона вже опозиційний Кабінет Міністрів національного порятунку і кому слати свої пропозиції по виведенню з кризи підприємств АПК. Спитав, бо вважав і вважаю, що її місія не англійською королевою (президентом) бути, а рятувати господарство від Руїни. Дівчинка з гіркою посмішкою відповіла, що для неї у Ющенка посади не знайдеться, а перші ж розмови про те, щоб сформувати опозиційний Кабмін, викликали такі сварки за портфелі, що довелося все припинити. Але з якою ж тоді програмою розвитку економіки України іде опозиція на вибори? І чи є у нас взагалі опозиція? Адже діалог опозиції з владою повинен бути не в стилі «Дурень!» — «Сам дурень!», а в стилі «наша, а не ваша програма приведе країну до благоденства! » А тут — лише запевняння, що реформи віднині будуть на благо людей, а не влади. Тобто знову розмови про ці реформи!

Але ж ще Столипін казав, що реформа — це революція зверху. Він же сформулював і чіткі вимоги до її проведення. По-перше, реформа здійснюється людьми і заради людей. Подруге, вона під силу людям, які користуються авторитетом і безумовною довірою спільноти. По-третє, дії реформатор і мають бути прозорими і зрозумілими. По-четверте, населення повинно підтримувати ці реформи і брати в них участь. І нарешті — реформи ні в якому разі не повинні призвести навіть до тимчасового погіршення добробуту населення.

Хай нашим «доларовим патріотам» не подобається російський з дідапрадіда дворянин Столипін. Так і в Україні ж був великий реформатор, ученням його скористався Дж. Кейс, що допоміг колись Рузвельтові вивести США з Великої Депресії. Михайло Іванович Туган-Барановський твердив, що реформи треба проводити тоді, коли суспільство в своєму розвитку досягає стабілізації і його становище вже не поліпшується. При цьому здійснювати їх слід так, щоб у якнайкоротший строк стимулювати подальший розвиток суспільства, вкладаючи інвестиції у виробництво засобів виробництва, а вже потім за рахунок росту зарплати працівників цієї сфери інвестується виробництво товарів народного споживання. При цьому головним завданням держави є зниження цін на енергоносії та природні ресурси.

Уже понад десятиріччя ми базікаємо про необхідність і невідворотність реформ. І от результат цих «реформаторських зусиль» — в незалежність Україна вступила могутньою ядерною державою з розвинутою високотехнологічною промисловістю та високопродуктивним сільським господарством. Ми пишались тим, що наш 52-мільйонний народ годує не тільки себе, інші республіки СРСР, а й експортує продовольство в країни Європи та Америки. Нам у спадщину дісталось майже 52% найпотужнішого в Європі військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР.

Перший наш Президент, колишній головний ідеолог КПУ прийшов до висновку, що той ВПК — непосильний тягар для України. Звісно, йому важко було зрозуміти, що сучасний ВПК — це не просто індустріальна міць держави, а й неоціненний капітал. Нічого в світі нема прибутковішого, ніж торгівля зброєю. Недарма ж Чехія, що зайняла нашу нішу на ринку торгівлі зброєю, нині одна з найбагатших держав на пострадянському просторі.

Єдине, що нам треба було на початку незалежності — це провести інвентаризацію ВПК і перевести його на самокомплектацію. Він би й давав нам кошти на інвестиції в економіку, на отримання власних енергоносіїв. Замість цього ми просто стали нищити наш ВПК. От і маємо наслідок — ми вже не могутня європейська держава.

Влада не тільки зрадницьки позбулася ядерної зброї, а й донищує стратегічні ракети, доводячи боєздатність нашої армії до рівня загонів республіки Ічкерія. При цьому ми ще й молимо США визнати нас партнерами в окупації Іраку, хоч 82% населення України виступало проти цієї ганебної війни. І все це неподобство називаємо реформами!

Найбільше голосіння у нас стосовно реформування аграрно-промислового комплексу. До цих реформ залучались усі, хто тільки міг. Тут і укази Президента, і закони, прийняті парламентом, і постанови Кабмінів. А який наслідок? Вчитайтесь в дані таблиці (статистичні довідники за 2002-й будуть лише в жовтні):

Так, ми другий рік підряд збираємо пристойний урожай зернових. Кажуть, минулого року збір зерна становив 40,6 млн. т. Та можна ж сказати, що зібрано й 50 чи 100 млн.! Я бував у районних статуправліннях. Там дані про врожайність по господарствах — комерційна таємниця, і ні розголошенню, ні контролю не підлягають. Та й як їх контролювати, адже нині основними виробниками стали приватні дрібні, середні господарства та крупні агрофірми. Їхні звіти — їх приватна справа, тим більше, що статисти і врожай, і все інше визначають на основі опитування. Весь світ визначає врожайність за спостереженнями з супутників, та хіба ж у нас вистачить глузду й коштів, щоб купити ті спостереження у американців чи росіян? Отож і величезний урожай минулого року виявився мильною бульбашкою, яка луснула, щойно у селян за безцінь поскуповували хліб. А що далі?

Незважаючи на те, що в більшості регіонів весна й літо дощові, 80% площ ми все одно засіваємо озиминою, хай навіть у деяких регіонах урожайність ярових не набагато менша. Через обвал цін на зерно селяни змушені були взяти кредити, щоб посіяти озимину. Дощова осінь 2002го не дала обсіятись вчасно. Не встигла до зими сформуватись коренева система, вимерзли озимі. У тій державі це не було б страшним. Весною пересіяли б яровими. Та у нас це неможливо — кредити поховано разом з озиминою. Не державні у нас нині банки, а приватні, як би не запевняв вас Іван Кириленко, приватний банк кредити дає на свій розсуд, а не за вказівкою віце-прем'єра з АПК. Уряд рапортує про те, що робить усе можливе й неможливе для забезпечення високого врожаю-2003. А на селі пересівати не було чим і на чому. Отже, величезний минулорічний урожай обернеться таким же величезним неврожаєм 2003 року. А що може бути страшніше неврожаю в країні із зреформованим Держрезервом та зруйнованою соціальною інфраструктурою на селі?

Тож годі агітувати за реформи. Не про них нині слід думати. Треба:

1. Домагатись негайного прийняття закону про реприватизацію, який би дозволив реквізувати вкрадену в селян власність і дав змогу державі викупити (з компенсацією новим власникам чесно вкладених ними коштів), підприємства стратегічних галузей: оборонні, паливно-енергетичного комплексу, зв'язку та транспорту, спиртогорілчаної та цукрової промисловості, а також потужні зернопереробні підприємства. Тільки малі, мобільні переробні підприємства, створені за власні кошти, можуть залишатись приватними і конкурувати з державними.

2.Позаяк депутати-бізнесмени ніколи не проголосують за такий закон, треба вимагати від наших «обранців» прийняття закону про вибори на пропорційних засадах, адже легше вибрати партію, якій довіряєш і яка буде відповідати за твій добробут своєю долею на наступних виборах, ніж особу, яка обіцяє одне, думає друге, а робить третє! Дати можливість виборцям відзивати депутатів. Заборонити перехід у інші фракції.

3.Провести тотальну чистку силових структур — прокуратури, міліції, податківців, Мінюсту, судів, вичистивши з них усіх, хто зрісся і покриває криміналітет, після чого притягнути до відповідальності тих, хто розграбував наші заводи та господарства, і експропріювати експропрійоване!

Для того, щоб сільське господарство знову стало конкурентоспроможним і повернуло собі внутрішній ринок, треба:

1.Визнати державним злочином проведене під приводом пошуку справжнього хазяїна (якого так і не знайшли) знищення колгоспів та радгоспів. У країні в рівних умовах повинні діяти: на реквізованих і викуплених державою землях — держгоспи, які створюються як показові господарства, організуються та розвиваються на плановій основі і забезпечуються державою всіма необхідними засобами для господарювання, виконують планові завдання. Саме вони повинні визначати і регулювати ціни на сільськогосподарському ринку. Одноосібники і колишні члени колективних господарств, які тепер стали кріпаками приватних агрофірм, повинні мати право забрати свої майнові та земельні паї і добровільно об'єднатись у колективні господарства. При цьому свавілля голів колгоспів повинно обмежуватись як виборністю і підконтрольністю колгоспникам їх та правління, так і правом будь-якого члена колгоспу вийти з нього зі своїм майновим і земельним паєм.

Не кожен має талант управлінця, справжнього хазяїна. Тому не можна нищити приватні агрофірми, які працюють прибутково і колективи не конфліктують із власником. Найбільш трудомісткі культури під силу вирощувати тільки фермеру, тому фермерський рух є складовою діяльності АПК, йому, крім можливості отримання неграбіжницьких кредитів і допомоги в організації збуту продукції, нічого не треба, адже основна вимога цих господарів — «не заважайте працювати!» Дії нинішньої влади призвели до того, що більшість сільського населення зневірилась у всьому і намагається господарювати одноосібно.

Але одноосібник нині не знає ні агротехніки, ні зооветеринарії, ні економіки. Тому й рослинництво у нього зведене до вирощування картоплі та капусти, а тваринництво — до однієї корівки з телям і кабанчика. У таких умовах треба сприяти створенню асоціацій, які б об'єднували одноосібників, фермерів, приватні агрофірми та колективи науковців і фахівців АПК, допомагали забезпечувати насінням, добривами, послугами з обробки землі та реалізації вирощеного. Штучне знищення власного виробника сільгосптехніки та обладнання, безглузді податки та накрутки призвели до того, що не тільки селянин-одноосібник чи фермер не в змозі придбати потрібні машини, а це не під силу й чималим господарствам, тому слід залишити існуючі й створити нові державні чи комунальні машинно-тракторні станції, які б за помірну ціну обробляли землю всім господарствам (приватні МТС теж мають право на існування за умов, що створені за власні гроші засновників, а не «приватизовані»).

Треба також сприяти розвитку кредитної кооперації, кооперуванню закупівлі та збуту в поєднанні з переробкою сільгосппродукції та інших видів кооперації, в царині наукових розробок яких так багато зроблено вітчизняними вченими — Туган-Барановським, Чаяновим, Храпливим, Ковалем та іншими, сприяти кооперації виробників і переробників сільгосппродукції з заводами, що виготовляють техніку та обладнання для АПК, та підприємствами оптової і роздрібної торгівлі.

Щоб усі ці господарства з різними формами власності могли конкурувати між собою і плідно працювати, необхідно:

1.Знизити вартість електроенергії та паливно-мастильних матеріалів, а для цього не на словах, а на ділі розвивати альтернативну паливну енергетику, дати можливість тим, хто збудує електростанцію, самим розпоряджатись своєю електроенергією, без глитая-посередника у вигляді РЕС та обленерго, а крім того:

— не тільки в Криму, а й в Карпатах ставити розроблені АНТК ім.Антонова потужні (5 мегават) вітроелектростанції, а також менш потужні — «Південмашу» та заводу ім.Малишева.

— всюди, де можна, ставити міні-гес, які повернуть повноводність обмілілим річкам і дадуть дешеву електроенергію;

— у сільській місцевості замість природного газу використовувати метан з біогазових установок, виробництво яких під егідою філіалів Інституту технічної теплофізики НАНУ налагодити в кожній області, а не тільки Сумським об'єднанням ім. Фрунзе та луганським «Біогаз»;

— для зменшення залежності від імпортних паливно-мастильних матеріалів і хімічних добрив запровадити сидеральну систему землеробства, при цьому як сидерати використовувати рапс чи олійну редьку, які після збору насіння заорюють на зелені добрива, а олія з нехарчових сортів додається до дизпального та олив, з харчових — іде на маргарини та майонези. (В Україні вже давно успішно працює в цій царині Івано-Франківський інститут рапсу та Інститут олійних культур при Одеській харчовій академії);

— щоб повернути родючість ґрунтам, налагодити виробництво гумату калію під авторським наглядом НПК «Прометей» (див. 2000, №20 (171).

2.Після втрати зовнішнього ринку в Україні виробляється занадто багато спирту. На виробництво лікеро-горілчаних виробів повинен іти тільки спирт класу «Люкс» та «Екстра», з зернової сировини. При цьому лікеро-горілчані заводи можуть бути тільки там, де є питна вода потрібних властивостей. Всі інші заводи слід перепрофілювати. На медичні цілі повинен іти спирт в/г з зерно-картопляної сировини, акциз на цей продукт є злочином. Весь спирт, що виробляється з меляси та цукру-сирцю, спрямувати на технічні цілі й використовувати як домішку до пального чи як самостійне пальне. Цей спирт може вироблятись як на існуючих спиртзаводах, так і на дообладнаних цукрозаводах.

3.Щоб цукрозаводи могли виробляти дешевий цукор і забезпечувати АПК технічним спиртом для палива, жомом для худоби та фільтрованим осадом для розкислення ґрунтів, слід сприяти створенню міні-цукрозаводів потужністю 10—100 т цукрового буряка на добу. При цьому оптимальним варіантом було б на цих міні-заводах робити не повний цикл виготовлення цукру, а тільки первинну переробку цукрових буряків на сироп, а з сиропу варити цукор на існуючих цукрозаводах, що звільнить цукропереробну галузь від великовитратних кагатних полів з системою гідротранспорту і великим штатом працівників, скоротить транспортні витрати, дозволить господарствам—власникам міні-заводів залишати у себе жом.

Існуючі ж заводи, звільнені від зайвих турбот зі зберіганням буряків, зможуть подовжити сезон переробки за рахунок використання вакуум-виварних апаратів не тільки для виварювання цукрового соку, а й для перегонки збродженої меляси на технічний спирт чи для варіння згущеного молока з цукром (використовуючи заводську патоку), для концентрації плодоовочевих соків і виробництва варення). Зараз комплекти обладнання для таких міні-заводів роблять тільки на курському «Т.Е.М.П.», тому треба доручити Національному університетові харчових технологій, який був розробником технічної документації для Курська, разом з УСПП запровадити випуск таких комплектів на підприємствах України (Харківський з-д ім. Малишева, бердичівський «Прогрес» та інші).

4.Незважаючи на різке падіння цін на зерно, ціни на хлібобулочні вироби не знижуються, а навпаки — підвищуються. Через це його споживання впало з 129,1 до 49,7 кг/рік на душу населення. Причина цього — те, що втрачено державний контроль за цінами. В ринкових умовах держава не має права вказувати, де і за якою ціною купувати і продавати, але може обмежувати рентабельність і торгову націнку, обкладаючи підвищеним податком порушників.

5.Споживання м'яса за часи незалежності зменшилось з 53,2 до 8,1кг/рік на людину. Майже втричі скоротилось м'ясне поголів'я худоби. Пов'язано це з безграмотною реорганізацією переробного комплексу, яка знищила колись могутні м'ясокомбінати. Замість того, щоб змінити систему заготівлі м'яса, розраховану на крупні колгоспи та радгоспи, знищені владою, приступили до реорганізації і прихватизації самих підприємств. Зараз навіть після відродження колгоспів і радгоспів більшу частину худоби все ще будуть постачити одноосібники, тому треба відродити виробництво «Полтавамашем» пересувних забійних пунктів МПП-40, здатних за 5—6 годин розвертатись на будь-якій місцевості, неподалік (не більше 70 м) від води і переробляти на охолоджене м'ясо та мокро-солені шкури (МПП-40 має власну дизель-електростанцію та холодильник) до 40 голів ВРХ чи 100 свиней за добу. Дообладнавши МПП40 лінією обробки кишок та комплектом для ковбас (виробництва того ж «Полтавамашу»), можна під час виїзду робити та реалізовувати ковбасно-шинкові вироби та кишоболонку. А головне — МПП-40 знімуть проблему заготівлі м'яса від малого і дрібного сільгоспвиробника.

6.Через неналагоджену систему заготівлі молока теж найбільш постраждали і споживач, і селянин-виробник. Перший змушений скоротити споживання з 124 до 14 л на рік, а другий — споювати молоко худобі. Зараз пробують відновити сільські молочарні дохрущовських часів. Спосіб, коли заготівельник на підводі їздить по подвір'ях і зливає в бідони молоко з бабусиних відер, який застосовується нині, призвів до того, що наші молокопродукти через низьку якість сировини стали неконкурентоспроможними. Отож треба сприяти відновленню виробництва на Карлівському (Полтавщина) мехмашзаводі молоковозів-заготівельників, обладнаних не тільки лічильниками й очисниками-охолоджувачами молока, а й експрес-лабораторією, що дозволяє миттєво визначити якість молока в будь-якій ємності і вже тільки після цього приймати його за визначеною мікрокомп'ютером ціною по кількості та якості (зараз їх виробляє краківська фірма «Альма-біс» у Польщі).

7.Щороку в Україні гинуть тисячі людей, що отруїлись грибами. Люди збирають гриби, бо це нині найдешевша їжа, яка заміняє недоступне широким верствам населення м'ясо. Щоб дати можливість селянину не тільки самому безпечно споживати гриби, а й налагодити їх експорт, треба забезпечити державну підтримку і відновити в кожній області діяльність філій Інституту ботаніки ім.Холодного, які забезпечували населення міцеліями грибів, компостами і технологіями для вирощування їх у домашніх умовах.

Високі врожаї, високорентабельне тваринництво неможливі без відродження насіннєвих і племінних станцій.

8.Нині в Україні ціна на ліки не дає можливості забезпечити належне лікування населення. Вирощування лікарських рослин у фермерських та одноосібних господарствах під наглядом і за технологіями сучасних українських агровузів і НДІ, належна організація переробки цієї сировини на ліки і обмеження різноманітних націнок сприяли б зняттю соціального напруження в цій царині.

9.Треба негайно створювати державний чи комунальний Земельний банк, який надавав би кредити по іпотеці та під заставу землі. Тільки держава має право брати землю в заставу!

У нас давно вже назріла управлінська криза в АПК. Після ліквідації колгоспів і радгоспів існуючі управління при держадміністраціях фактично нічім не керують і ні за що не відповідають. За нових умов сільгоспуправління повинні займатись забезпеченням плідної діяльності відроджених держгоспів і колгоспів — розглядати заплановані ними показники діяльності, приймати за їх участю планові завдання по збору врожаю зернових і технічних культур, заготівлі молока та м'яса, забезпечуючи їх повну реалізацію державі.

Владимир СИРОТЕНКО
Категория: статьи по агротематике | Добавил: sirotenko (23.03.2009) | Автор: Сиротенко Владимир Васильевич
Просмотров: 1096 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2024