Вторник, 19.03.2024, 09:16
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта
Категории каталога
статьи по агротематике [9]
В эту категорию войдут ичходные материалы(без сокращения) уже опубликованных статей по агротематике
консультации по агротематике [5]
В эту категорию войдут мои ответы по вопросам аграриев
исторические эссэ [14]
Сюда войдут исходные материалы опубликованных статей по истории Украины Х1Х века
публицистика [34]
Сюда войдут статьи о моих взглядах на современную Украину
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 94
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Сиротенко(Вербицкий)
Главная » Статьи » мои статьи » статьи по агротематике

специфика украинской сахаристости
http://2000.net.ua/b/39208

Держава • Земля

Специфіка української цукристості


Коли я дивився програму «Свобода слова», в якій представники українського політикуму бадьоро «пинзенили» про те, як «кинути» долар, несподівано пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив до мене підприємець з Башкирії, який займається зернопереробкою. Має крупозаводик. Заробив на ньому непогані гроші і хоче ще один. За копійки придбав приміщення колишньої ферми, та воно у висоту 4 метри, а для крупозаводу треба 5 метрів. Просив у мене поради, як вибрати обладнання для виготовлення круп. Я порадив йому виробників з РФ та Білорусі, які випускають якісне і недороге обладнання.

Прогнози «фахівців»

На жаль, не зміг порекомендувати жодного з півсотні українських. Бо коли керівник отримує тисячі, а робітник — копійки, продукція не буде якісною і надійною. Ми обидва залишились задоволеними розмовою. Він отримав інформацію про надійних виробників, я — про стан сільського господарства Башкирії та про життя там. Тільки та бесіда викликала гіркі роздуми про наше село...

У 1965-му я закінчив Київський технологічний інститут харчової промисловості. Майже все своє життя присвятив сільгосппереробці. Спочатку працюючи на виробництві, потім поєднував науку з практикою. Впроваджуючи свої (і не свої) розробки, об'їздив весь Союз від Калінінграда до Петропавловська-Камчатського і від Ташкента до Норильська. Тож можу порівняти життя різних регіонів моєї великої держави і нинішнє наше животіння. З сімейних обставин я ніколи не вступав в компартію, то тепер маю право не критикувати її, а об'єктивно порівнювати минуле з сучасним.

Народився я в наймогутнішій державі світу. Її агропромисловий комплекс не тільки забезпечував населення країни, а й допомагав, крім своїх сателітів, ще й народам Африки та Близького й Далекого Сходу. Та от у 1991-му, після ГКЧП, чільники КПРС Єльцин, Кравчук і Шушкевич поховали ту велику державу. Тепер «маємо те, що маємо». Пам'ятаєте, як наші доларові патріоти кричали, що Україна годує весь Союз, а отримавши незалежність, всі станемо багатими. Для цього треба лише дати землі й заводам справжнього господаря. Добре пам'ятаю, як першого такого «справжнього господаря», керуючись теоретичними рекомендаціями місцевого професора Пинзеника, отримав наш «Електрон». Завдяки цьому пан Пинзеник отримав віце-прем'єрство у Кучми, а народ — прекрасний термін «пинзенити». Заводчани тоді одержали можливість викупити акції свого заводу по 100 руб/шт, зате керівництво заводу — 50% акцій безкоштовно. Щоб мати можливість стати «справжнім господарем». Далі за таким же принципом були роздержавлені флагмани львівської індустрії — «Світоч», «ЛАЗ», один з найбільших в Україні м'ясокомбінат «Прикарпаття»...

І от у Савика Шустера пан Пинзеник і претенденти на нову-стару владу «пинзенять» нам про те, яке прекрасне майбутнє забезпечить їхня влада.

Кажуть правду і про сучасне життя. От випещений панок у костюмі від Версачі самовпевнено проголошує «як фахівець», що ні олія, ні молоко, ні цукор не подорожчали. Просто селянину стали більше платити за зерно, а без нього ні молока не отримаєш, ні хліба не випечеш. От і відобразилось це на собівартості, яка формує ціну. Такі «професори» і правлять нині нашою країною. Та навіть першокласник знає, що худобу годували хлібом лише при стійловому утриманні, яке було у деяких колгоспах та радгоспах в часи, коли комбікорми коштували копійки. Зараз для корів існує тільки випас з першої трави до першого снігу. Взимку ж використовують заготовлене сіно та дешеву дерть. Зерном, і то виключно ячмінним, відгодовують свиней для того, щоб отримати специфічне українське сало. То ж твердження про те, що молоко подорожчало через подорожчання зерна, — нісенітниця.

Я понад 10 років купую молоко у діда Петра, що живе в півторатисячолітньому селищі Стольське (колишня столиця Хорватського каганату) під райцентром Миколаєвим. Він тримає корову, яка годує всю сім'ю. Адже на базарі літр молока коштує 2,5 грн., а завод підняв ціну на заготівлю з 60 коп. до 1 грн. Це дало змогу нашим урядовцям «пинзенити», що селянину стало вигідно вирощувати худобу й здавати молоко та м'ясо, а панкам в студії базікати, що ціни збільшились тому, що більше платять селянину за сировину. Сметану я купую у тітки Марії з старовинної Звенигородки під Львовом по 14 грн. за літр. Та сьогодні не пощастило. Другою в черзі була перекупниця. Вона забрала всю сметану, щоб продати її вже по 17 грн./л. От такі перекупники і піднімають ціни. Я купую молочні продукти на базарі, бо заводські не смакують. Чому? Та тому, що наші «фахівці», знищивши колгоспи і приватизувавши заводи, палець об палець не вдарили, щоб змінити систему заготівель. Вона як була розрахована на крупнотоварного сільгоспвиробника, такою й залишилась. А де той виробник? 70% молочної та м'ясної продукції дає одноосібник. Якщо село біля автотраси, то кожного ранку сюди приїжджає молоковоз і з бабусиних бідончиків та банок зливають молоко до цистерни. Бабусі різними бувають. Попадеться нечепура і здасть замість молока кисляк, який все в цистерні спаскудить. Ще й тішитись буде — ви мене «обпінзенили» з розрахунками, то ж і майте те, що маєте! А у Польщі, де молоко заготовлюється у приватників, ця проблема давно вирішена. Звідти по нашим українським селам їздять молоковози-очисники Краківського заводу «Альма-біс». Вони облаштовані вакуумним охолоджувачем-очисником і експрес-лабораторією, яка миттєво визначає жирність молока, вміст білка, кислотність і чистоту. А колись такі молоковози-очисники випускав Карлівський мехмаш, що на Полтавщині, а експрес-лабораторії — оборонний Сосновський радіозавод на Львівщині!

Коли ми на догоду американським «благодійникам» руйнуємо військово-промисловий комплекс, який нам дістався в спадщину від СРСР, то нищимо і заготівлю. Зараз селянину не вигідно вирощувати худобу на м'ясо. Якщо живеш біля траси, то, заплативши чималі гроші, відвезеш продукцію в місто на базар. Та небагато заробиш — за безцінь придбають перекупники. Не погодилися — наймуть міліціонерів і ті взагалі заберуть і тебе, і те м'ясо. Коли ж живеш далеко від траси, то взагалі худобу нікуди подіти. То ж і зменшується поголів'я худоби у одноосібників. Ми заготівлю планували-проектували з розрахунку на колгоспи. Але ж і в ті часи в приватному секторі вирощували худобу і її треба було заготовляти. От для цього в 1948 р. ще по німецьким розробкам створили на полтавському «Продмазі» армійські пересувні забійні пункти МПП-40, здатні за 5—6 годин розвертатись на будь-якій місцевості, неподалік (не більше ніж 70 м) від води і переробляти м'ясо та мокросолені шкури (МПП-40 має власну дизельну електростанцію та холодильник) до 40 голів ВРХ чи 100 свиней за добу. Я особисто, викупив один такий МПП-40 для Марій-Ел у жовтні 1991 р. за 27 тис. руб! Та після розвалу СРСР полтавський завод відмовився від виробництва цих пунктів. Мовляв, це оборонка. Залишок забійних пунктів продали потрібним людям по ціні металобрухту, і на цьому все закінчилось.

Втратили ми заготівлю на селі. І відповідну систему. І машини для цього. В глибинці ні м'ясо, ні молоко не здати, то й вирізає селянин худобу, залишаючи стільки, скільки зможе спожити сам. Замість заготівельників споживчої кооперації та державних їздять по селам перекупники, забивають тварин на місці в антисанітарних умовах. Платять селянину копійки, а з нас здирають грубі гроші...

Зерно замінить рапс?

«Фахівці» запевняють, що зерно дорожчає з об'єктивних причин, адже, щоб запобігти диктату Росії та ісламських країн, світ переходить на біопаливо, а для його виробництва застосовують зерно та рапс. При цьому рапс легше збути, тому для нього відводять все більші площі, а він же спустошує землі! І це все тиражує наша «патріотична» преса!

Та кожний школяр вам скаже, що рапс — це зелене добриво, до того ж його кореневище розпушує ґрунт, поліпшуючи його структуру. Тільки з рапсу селянин нині й має прибуток. А чому?

Тому, що Івано-Франківський інститут рапсу видає своїм клієнтам не тільки насіння високої якості, а й адреси фірм, в тому числі зарубіжних, які в нього скуплять продукцію. Тобто в цій (і тільки цій) галузі ще немає олігопсонії! А що з зерном? В усіх колгоспах були зерносховища, обладнані очисно-сушарним обладнанням. Зібрали врожай, очистили зерно, висушили, здали частину у Держзаготівлю, а залишок зберігали, скільки потрібно. Та колгоспи знищили, обладнання порізали й здали на металобрухт. Замість одного господарства з'явилась сотня фермерів або пара немічних агрофірм. Земля здебільшого частиною орендована. Худобу вирізали, отже, органічних добрив немає, а мінеральні коштують надзвичайно дорого! Виростили такий-сякий врожай, не дай Бог великий, бо це для українського селянина страшніше посухи. Куди його діти? Елеватори давно прихватизовані. Чим більший врожай, тим менше тобі заплатять за зерно. Тобі дадуть копійки, а трейдери здеруть за нього тисячі! Черговий міністр тобі вкотре буде «пинзенити», що не треба зерно здавати, треба притримати у себе, доки воно подорожчає. А де його зберігати? Он Хорольский машзавод випускає металеві силоси для очистки, сушки й зберігання зерна. Та який фермер може їх придбати!

То ж і зерно дорожчає зовсім не тому, що селянину стали платити за нього більше, а тому, що завдяки приватизації держава повністю втратила контроль і над виробництвом, і над цінами...

А ким треба бути, щоб проголошувати те, що дефіцит зерна у нас спричинений всесвітньою тенденцією на використання його для виробництва біопалива? Та ніде у світі біопаливо не роблять з хліба! Мало того, в Київському інституті харчової промисловості ще в 60-ті роки були розробки для виробництва технічного спирту в якості добавки до бензину на спиртзаводах, які виробляють спирт з меляси (відходи цукрового виробництва). У наш час спеціалісти Укрспирту умовили Тимошенко виділити 5 млн. на переведення всіх таких заводів на виробництво біопалива. Та Юлію Володимирівну «пішли», а куди ділись ці гроші — ніхто не знає, та й не хоче знати...

Чому дорожчає цукор

Питання використання меляси для виробництва біопалива стосується і так званої «солодкої кризи». От у Савіка виступав Петро Порошенко і аргументовано доводив, що цукрозаводи будуть закриватись, бо виробництво цукру стало невигідним через те, що його перевиробництво спричинило зниження ціни до рівня собівартості. Взагалі-то Петро Олексійович, вилетівши з кола «любих друзів», став говорити відверто і іноді фахово. Та от щодо «солодкої кризи»... Згадаймо, з чого все почалось. На початку 90-х ми вирішили допекти Росії: почали диктувати їм умови поставки цукру. Так само, як вони зараз диктують нам умови поставки газу. За цих обставин і РФ, і Білорусь змушені були розвивати власне цукроваріння. Я за допомогою свого вузівського побратима Іштвана Кєдєша поставив у Марій-Ел угорський цукровий завод-п'ятитисячник, який повністю забезпечив потреби республіки. Своїми безглуздими діями ми втратили російський та білоруський ринки.

Для злиденного українського населення ціна цукру виявилась завеликою. Визначається вона нині не попитом, а собівартістю, яка величезна тому, що навіть за часи царату цукристість буряків була 16—18%, а зараз в це навіть не вірять, бо нині вона становить 11—14%. Якого ж виходу цукру чекати при такій цукристості? Мало того, в радянські часи середня врожайність цукрових буряків була в межах 400 ц/га, а зараз набагато менше ніж 200 ц/га. Аде ж доведено, що при таких показниках вирощувати їх невигідно. Чому ж така низька врожайність та цукристість? Якщо в Росії та Білорусі під цукровий буряк віддано площі, на яких він ніколи не вирощувався, то в нас під нього відводять більше сотні років одні й ті самі землі. А це означає, що ґрунт перенасичений шкідливими для цієї культури речовинами, і з кожним роком тут треба витрачати все більше коштів. Мало того, знищивши колгоспне і радгоспне поголів'я худоби, ми залишили землю без органічних добрив, а ціну на мінеральні так підняли, що на селі, крім аміачної води, вже нічого не побачиш!

Щоб збільшити цукристість та врожайність, треба відновити знищені селекційно-насінневі станції, а буряки вирощувати в нових зонах. Та будівництво нових заводів вимагає величезних коштів, до того ж є проблема з працевлаштуванням населення навколо старих цукрозаводів. Ще на початку перебудови вчені Київського університету харчових технологій запропонували спрощену схему виробництва цукру. Так, діючі великі цукрозаводи переробляють цукровий сироп, який виробляється з буряків на сотні маленьких підприємств первинної переробки. Це дає величезну економію на кагатних полях при зберіганні зібраного буряка, дозволяє збирати врожай до снігопадів, адже продукція йде на переробку прямо з поля. Це дасть роботу селянам в сотні нових місць, крім того, в пунктах первинної переробки залишається жом на корм худобі. А далі вже все йде по старій технології. Щоправда, можна і по спрощеній — розробили обладнання для цукрозаводиків потужністю від 50 до 500 т. Та нашим виробникам воно непотрібне. Купила креслення та ліцензію курська фірма «Т. Е. М. П.» Мій рідний брат, який очолював фермерську районну асоціацію в Армавірі, купив для неї такий 100-тонник в Курськ, і тепер вони не купують, а продають цукор, отримуючи чималі прибутки.

Я вже 5 років на пенсії, тому не маю змоги відвідувати заводи — виробники обладнання, не можу рекомендувати конкретних виробників для замовника. Та й останніх у мене тепер нема. Бо «справжні хазяї», які тепер на селі замість колгоспів, думають лише про власну кишеню, про те, як взяти якомога більше і втекти. Хто нами керує, ми бачимо по програмі Савіка Шустера. Їх не те що поважати — терпіти не варто.

У нашого села було славне минуле, тяжка сучасність, Та чи буде у нього при такій владі майбутнє?

Володимир СИРОТЕНКО, кандидат технічних наук, syrotenko@gmail.com

Володимир СИРОТЕНКО
Категория: статьи по агротематике | Добавил: sirotenko (23.03.2009) | Автор: Сиротенко Владимир Васильевич
Просмотров: 786 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2024